Наша команда створювалася протягом довгих віків. Багато століть батяри з’їжджалися до Станіславова в педінститут на істфак. Чимало батярів приїхало з гірських сіл. В місті вони стикнулися з цілком новим і незрозумілим світом. Хлопці бачили як якісь молоді люди виходять на сцену і там показують різні „штуки”. Одного разу, а точно то у вересні 2002 року Місько Мельникович з Стефком Саноцьким дурів на коридорі і тут хтось з викладачів сказав – „А ви чого непідети зіграти за нашу команду, а то так позорять факультет”. І ми пішли. Зібралися на квартирі у Пушкіна: Місько, Кум, Іванський, Жупник, Симуляк. Трохи подумали і розійшлися. Над назвою довго не думали, бо кожен був справжнім батяром. У листопаді 2002 року дуже файно зіграли першу гру. Голова профкому студунтів у-ту подякував(бо був з істфаку). Потім нас кликали у вищу лігу але ми непішли бо немали мештів а Кум білої сорочки. Скориставшись запрошенням Анатолія Сердюка зіграли у відкритій телевізійній Лізі КВН „Кавалерка” і стали дуже відомими на Пасічні і Позітроні. Ми багато всьго робили:
- 2005 чемпіони „Кавалєрки”
- літо 2005 співорганізатори дитячого фестивалю „Ясень-2005”
- січень 2006 учасники телеверсії „Іде по світу коляда”
- лютий 2006 випустили гумористичний тележурнал „Батярські кавалки”
- травень 2006 віце-чемпіони Галицької Ліги КВН
- вересень 2006 бронза Кубка Асоціації КВН України
Ми підрахували, що станом на 14.02.2007 команда зробила 222 виходів на сцену. Зараз в команді немає жодного вихідця з міста, тому наші жарти просякнуті любовю до землі, дерев і гуцулок.

Як виявилося, слово „Батяр” мадярського походження (betyar - негідник). У польських словниках воно перекладається як “розбійник” чи “збуй”, “обірванець”, “авантурник”, “волоцюга”, а також “сьмятек”, “урвіс”, “лапседрак”, “андрусь”, “улічнік”, “піяк”, “лень”. Так лаялися на правопорушників поліціянти-угорці в австрійському Львові. А в Івана Франка є віршик: “Скрізь мене бетяром лають // із-за простої марниці…”.У літературі термін “батяр” уперше з’явився в 1861 році в оповіданні Зиґмунта Мілковського і стосувався, як не дивно, Сербії, де існував особливий клас т.зв. батярів (волоцюг), “що перебиваються з дня на день, не знаючи, що буде завтра, і здатних лише на збурення в краю”. Отже, свої батяри були й на Балканах, і в Угорщині.
Деякі “фантасти” виводять батярів від войовничого іранського племені бахтіярів, котрі охороняли купецькі каравани зі Сходу. А Яків Роллауер у книжці “Співаюче передмістя” (Львів, 1911) назвав батярів “козаками”, мабуть, за дух “авантурництва”, властивий і тим, й іншим. Є версії й українського походження цієї назви. 

Зримий образок батяра можна змалювати на основі славнозвісних батярських пісень. За польською дослідницею Уршулею Якубовською, класичний образ батяра - це обов’язково пролетар, можливо, навіть невдаха.
Дуже часто - постать трагічна і самотня. Але він не хоче працювати, а живе зі злодійства, хоча не позбавлений шляхетних рис. У різних суспільних сферах ставлення до батярів було неоднозначним: від негативних оцінок до повного захоплення. Так по селах “батяр” до сьогодні є переважно чимось негативним, як про це свідчать, зокрема, народні пісні. У містах ставлення до батярів було переважно добродушне. За однією з версій, батярство - це узагальнений культ розгульного способу життя міського люмпена з веселими розвагами, бійками, розбишацтвами, “міцним” жаргоном та пісеньками. При цьому часто акцент робиться на дусі авантюризму, розкомплексованості батярів. Сприйняття батярів українцями було глибшим. “Батяр - це стиль життя, в якому легковажаться загальноприйняті норми. Але це не хуліган чи розбишака, бо таких називали “кіндерами”, - пише відомий знавець справи письменник Юрко Винничук. Кримінально-бандитські угруповання, принаймні в 1920-1930-х роках, не мали нічого спільного з правдивими батярами. Хіба що між першими і другими не раз виникали сутички чи серйозні бійки.

Вважається, що з посиленням українського впливу у Львові (1920-1930-і роки і особливо після 1939 р.) батярство стає більш шляхетним, інтелектуальним чи навіть елітним (у його лави влилися студенти та вихідці з інтелігентних львівських родин).
Старі батяри, незважаючи на свої манери волоцюг, одягалися охайно і “аліґантсько”. Впізнати їх було досить легко, за темним кашкетом (”кепаном”), який ще називали “батярівкою” або капелюхом на голові, шаликом, що обмотував шию, австрійськими штанями (споднями) та модними штіблєтами (чи мештами). Як ішли на забаву чи до своєї дівки, мешти пуцували чорною пастою (втім, часом пуцували чиюсь пику або “циферблат”). Батяри любили “погуляти” в гарній “кумпанії” у каварнях, пиварнях чи кнайпах, яких тоді було досить.

Феномен батярства не тільки не вмер, він був властивий і для більш пізніх, зокрема, добре пам’ятають таку характерну рису радянської доби, як взаємно ворогуючі підліткові угруповання за районами проживання. Так, у різних містах і селах існували такі “райони” як БАМ “), “Позітрон”, “Пасічна”, “Канада”, “Центр”, “Скрут”, “Новий Світ”, “Гребля” тощо.
Однією з найбільших проблем міліції й комсомолу були бійки (”розбори”) між “районами”. Билися здебільшого без причини - просто “свої” лупилися з “чужими”. Іноді брали ланцюги, рідше - кастети, частіше обходилися голими руками.
Зате особливо діставалося учням професійно-технічних училищ, передовсім - вихідцям із села (”бикам”, “бичулам”, “бадиллям” або “рагулям”; між іншим, “рогуль” - у перекладі з польської означає “рогалик”). Тоді ще існував власний український жаргон і спроби пісенної творчості.

Ще старі батяри пропонували чужим “купити цеглу”, загорнену в папір. Якщо зайда не погоджувався, то діставав цеглиною межи очі. Ще один з доказів впливу батярства на пізніші субкультури (тусовки) - зневажливе ставлення до поліції (до речі, слово “мент” - з інтернаціонального злодійського жаргону ще австрійських часів). Старі батяри найчастіше билися з гімназистами й студентами, рідше - між собою.

Після Другої світової війни признаватися до батярів стало престижно. Характерною ознакою батярства міжвоєнного періоду був самобутній гумор та різноманітні “ґєци” (піджартовування, розіграші), що регулярно поновлювалися. Саме ці батярські розваги, найбільше позначені українською ментальністю, і надалі продовжили жити після останньої війни. “Наколоти” когось в ґєцах чи взяти на сміх або “дерти лаха” - то святе, але мати з того якусь вигоду для батяра було низьким. Одним словом, батяри любили повао’ювати. Іноді чинили “галабуоли” - бешкети.

Ґєци треба було робити хоча б для того, щоби потім вміти їх майстерно оповідати, місцями прикрашаючи (навіть у стилі С. Руданського). Одне слово, це був (і є!) стиль життя. Оточуючі сприймали різні витівки батярів весело і без образ.
Найціннішим батярським спадком є знаменитий сленг - балак. Був він притаманний і тернопільським батярам. Надсилаємо вас до нашої статті (ТГ, № 31 від 30.07. - 05.08. за цей рік). Крім того, низка батярських слів увійшла до мови мешканців українських міст: “балак” - розмова, “гальба” -кухоль пива, “ґранда” - авантура, “мешти” - туфлі, “рандка” - побачення закоханих (від “рандеву”?), “шкраби” - черевики тощо. Залежно від ставлення жінка могла називатися “кобітою”, “горпиною”, “миткою”, “кандибою”, “римундою” тощо. Частина слів були чисто тернопільськими.

Низка батярських пісень співалася по всій Галичині, набуваючи в різних містах свого колориту. Ми вже писали про “Файдулі, фай”. Є версія, що тернополянинові Ярославу Бохенському - “Бухцьові”, знаному спортивному і кіновому (від “кіно”) оглядачеві газети “Новий Час” (Львів) присвятили пісню. В ній “Бухцьо п’є пільзнера (вид пива), // ще й кельнера (офіціянта) лає, // бо на пиво нема грошей…”. Традиції батярського фольклору розвивали різні ревії, тобто пародіювання самодіяльних театральних труп. Однією з них була знана тернопільська трупа Богдана Сарамаґи. А крім старих батярських пісень, побутують до сьогодні схожі за стилістикою переробки та “підробки” (”На цвинтарі тихо”, “Якби я був такий, як тато”, “В Старім парку ми ся здибали з тобов”, “Ах Тернопіль, кафе і ресторани…” і “Файдулі фай”, і “Колись було літо-літо”та ін.).
Згодом ґєци перейшли у приколи “студентських “капусників” і “кавеенів”, під час розмаїтих посвячень чи днів студента (чи факультету), “екваторів”, випускних тощо.
Батяри були творчим середовищем, з яких потім вийшли юристи, лікарі, музиканти. Батяруйте, хлопці!
Володимир Окаринський
41(406)8-14 жовтня 2004 року
Тернопільська газета
www//te-ga.com

Ми віце-чемпіони
2-го травня 2006 в Національному Академічному Українському Драматичному Театрі імені Марії Заньковецкой відбувся фінал Галицької Ліги КВН. За перемогу у вирішальній грі 1-го сезону боролися 4 команди. Вони змагалися в 4-х конкурсах: вітання, розминка, імпровізація і домашнє завдання. Успішно з вітанням виступили «Лідери прокату». «Батяри» почали свій вихід індійським фільмом, де по сімейних рідних плямах визначали, хто кому брат, а хто кому сестра. «Ураган» помітно посилив свої позиції до фінальної гри. Цього разу вродливі дівчата допомогли команді танком. Саме з них почалася візитка. Вибуховий її не назвеш, але пройшла вона досить рівно і смішно. Завершила вітання команда «Набла». З її номерів: «Маршрут» і «Януковіч в львівському ресторані», а також історія про вкрадені туфлі сподобалися ведучому, і жюрі, тому після 1-го конкурсу «Набла» зайняла першу позицію. У розминці команди задавали один одному по одному питанню, але це лише для розігріву. Потім були питання від жюрі. Як завжди хороші власні питання ставили «Батяри», але цього разу у них були сильні власні відповіді. Непогано виглядали також «Лідери прокату» (Це відбувається завжди, коли капітан команди Вітя ловить кураж). Були вдалі відповіді і у львівських «Набла» і «Ураган», проте на цей раз кожна з цих команд виступила, трішки нижче своїх звичних можливостей.

Імпровізаційний конкурс, який був визначений, як фристайл на тему «Кастінг на кращого актора» командами був продемонстрований різноманітно. Так у «Батяр» Ігор Моляр розповідав про автомобілі в «Парку автомобільного періоду» з наочною демонстрацією на людях. «Набла» уявила лікнеп про українські традиції, «Ураган» продемонстрував не довгий іспит “студента-актора”, «Лідери прокату» підбирали акторів на різні ролі і, скрізь був Богдан Ступка «тому що він грає всіх». Перед домашнім завданням «Набла» випереджала «Батяр» лише на 0,1 балу і все повинно було вирішитися тут. «Батяри» виступали першими і показали дуже смішне домашнє завдання з літературними творами від Сосюри і Рильського, з номерами про «свідків Рамштайн», дитинство Мерліна Менсона, життя в школі, колгосп в Тернополі і на завершення - продаж Андрія Шевченка до італійського «Мілана» згідно з українським весільним обрядом. Далі був «Ураган» з Олександром Розенбаумом, ховрахами в різних інтерпретаціях, і в кінці - фото нової команди КВН «Ураgirls». А ще на сцену був запрошений товариш з рівненської команди КВН, щоб перенести всіх в програму «Все для тебе» - він на сцені запропонував своїй дівчині вийти за нього заміж (все ніби було серйозно). Збентежена дівчина нічого сказати не могла, проте обручку наділа. «Набла» в домашньому завданні показала, як В. Ющенко проводжав збірну України на чемпіонат світу по футболу, і відеокліп, показу якого передували дуже серйозні технічні заминки. Сам кліп був достатньо смішним, проте хлоп’ята після нього під час фінальної пісні виглядали вибитими з сідла. «Лідери прокату» під час домашнього завдання також зачепили весільну тему. Вони ж і завершували виступи всіх команд. Таким чином, команда “Батяри з істфаку” я і завжди, залишили дуже хороше враження від своєї гри, що було помітно і по тому як їх приймав зал. З кожним виступом все більше шанувальників з’являлося і у луцких “Лідерів Прокату”. Очевидно, в наступному сезоні ці команди матимуть серйозну підтримку львівської аудиторії.
Між переможцями ліги був розподілений призовий фонд:
1.«Набла»-1500грн.
2.«Батяри»-800грн.
3. «Лідери прокату» - 500 грн.